«I Can't Stand the Rain» Випущений: Лютий, 1985 (UK)
«Show Some Respect» Випущений: Квітень, 1985 (US)
«Private Dancer»— п'ятий сольний студійний альбом американської співачки Тіни Тернер, випущений 29 травня 1984 року лейблом «Capitol Records». Він став її першим альбомом, випущеним на цьому лейблі. Після кількох років складнощів у сольній кар'єри, що сталися після розлучення з Айком Тернером, «Private Dancer» допоміг Тернер стати конкурентноспроможною сольною зіркою, а також однією з найбільш затребуваних кросовер-виконавців в індустрії звукозапису. Альбом здобув світовий комерційний успіх, отримавши мультиплатинові сертифікації, і до сьогодні залишається найбільш продаваним альбомом Тернер у Північній Америці.
A&R[en]-менеджер Джон Картер з «Capitol Records» вважається одним з тих, хто у 1980-х роках перезапустив кар'єру Тіни Тернер. 1983 року, попри протидію з боку «Capitol», він підписав з нею контракт і спродюсував її перший альбом для лейблу, «Private Dancer»[6]. Запис альбому проходив під наглядом чотирьох різних продюсерських команд на кількох студіях в Англії, у тому числі у Руперта Гайна[en] та Мартіна Вейра[en] з британського гурту «Heaven 17[en]»[7]. Пісні альбому є радикальним відходом від ритм-енд-блюзового звучання, яке було присутнє у творчості Тернер під час виступів із її колишнім чоловіком Айком Тернером, вони являють собою суміш аптемпо та балад, натхненних жанрами поп та рок; в них також присутні елементи смуз-джазу та сучасного ритм-енд-блюзу[8][9].
У 1997 році «EMI», материнський лейбл «Capitol Records», випустив цифрове ремастоване ювілейне видання альбому «Private Dancer» на CD. Ця версія включає чотири додаткові демо-треки, записані наприкінці 1983-го та на початку 1984 років з продюсером Джоном Картером, які вперше вийшли як «Б-сторони» до деяких синглів «Private Dancer», а також три розширені ремікси для 12-дюймових платівок[8].
З 8 лютого по 28 грудня 1985 року проходило турне на підтримку альбому, що складалося зі 177 концертів. Воно мало назву «Private Dancer Tour[en]» і складалося з 60 концертів у Європі, 105 у Північній Америці, 10 в Австралії та 2 у Японії. На концертах у Північній Америці на розігріві виступали Гленн Фрай та Mr. Mister[en]. Крім пісень альбому, Тернер виконала хіти часів дуету «Ike & Tina Turner», такі як «River Deep — Mountain High[en]», «Nutbush City Limits[en]» і «Proud Mary[en]»[11].
Альбом отримав позитивні відгуки критиків. Газета «Los Angeles Times» писала, що голос Тернер «розтоплює вініл»[22].
Деббі Міллер у своїй рецензії для «Rolling Stone» за липень 1984 року вважала, що альбом став потужним поверненням Тернер з її «хрипким, але сильним» голосом і низкою пісень, які були гарними в «сучасній рок-обстановці», що не була «ні відстороненою, ні надто метушливою»[19]. Роберт Крістгау з «The Village Voice» вважав, що вона втілила «середньостатистичну тривогу сучасної професійної пісенної творчості». Він сказав, що «чотири різні продюсерські команди» у проекті були «ознакою відчаю», незважаючи на «бездоганний авторитет» альбому, який вийшов в результаті[23].
Алекс Гендерсон у ретроспективному огляді «AllMusic» казав, що альбом був більш «гладким», ніж її ритм-енд-блюзова класика, записана у складі дуету «Ike & Tina Turner», але вона все одно змогла заспівати з «гортанною пристрастю», щоб видати свій найкращий сольний продукт[12]. Стівен Голден написав у «The New York Times», що завдяки тому, що англійські продюсери Тернер пом'якшили її грубий стиль південного соулу, відкинувши «ревучі роги, несамовиті перкусії та госпел-заклики і відповіді», альбом став «віхою» в «еволюції поп-соул музики»[7].
Майкл Лайдон у книзі Роберта Дімері «1001 альбом, який ви повинні почути перш ніж помрете» стверджує, що ліричні теми альбому втілили її образ «жорсткої, сексуальної жінки, вихованої у жорсткому світі», і що її вокал перевершує витончений продакшн, а її «незламна душа» об'єднує численних продюсерів[24]. У 1989 році альбом посів 46 місце у списку «100 найкращих альбомів 80-х» за версією журналу «Rolling Stone». У 2001 році VH1 назвав «Private Dancer» 95-м найкращим альбомом усіх часів. Журнал «Slant Magazine» поставив альбом на 63 місце у списку «Найкращих альбомів 1980-х», зазначивши: «Будучи одночасно особистим звільненням і звуковою спокутою, „Private Dancer“ утвердив Тернер не лише як справжню діву, але й як справжню силу природи»[25].
«Private Dancer» вийшов 29 травня 1984 року і став видатним світовим комерційним успіхом[27][28][29]. Альбом посідав третю сходинку чарту «Billboard 200» протягом десяти тижнів поспіль і залишався в першій десятці протягом 39 тижнів з серпня 1984 року по травень 1985 року[30][31]. У Сполучених Штатах він отримав п'ятикратну сертифікацію. У Німеччині альбом отримав п'ятикратну золоту сертифікацію, ставши одним з найбільш продаваних альбомів в історії. Він посів друге місце в британському чарті альбомів, де отримав трикратну сертифікацію, залишаючись у чартах протягом 150 тижнів. Канадська асоціація компаній звукозапису надала альбому семикратну платинову сертифікацію за продаж понад 700 000 копій у Канаді. По всьому світу було продано понад 12 мільйонів копій альбому[32][33]. На церемонії вручення премії «Греммі» 1985 року «Private Dancer» отримав чотири з шести нагород, на які був номінований.
123Gerard, Chris (7 липня 2015). The 50 Greatest Pop Songs of the '80s. Metro Weekly. Процитовано 13 квітня 2024. Private Dancer, a tour de force of pop, rock and R&B.
↑Pennanen, Timo (2006). Sisältää hitin – levyt ja esittäjät Suomen musiikkilistoilla vuodesta 1972(фін.) (вид. 1st). Helsinki: Kustannusosakeyhtiö Otava. ISBN978-951-1-21053-5.
↑Bakker, Machgiel; Inglis, Cathy (23 грудня 1985). Pan-European Awards 1985(PDF). Eurotipsheet. Т.2, №51/52. с.7. OCLC29800226— через World Radio History.
.jpg)
США
[12]
[15].svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
